Постапокалиптичне кіно

Яким буде майбутнє? З нами або без нас? Щасливе або не дуже? З різною періодичністю, але над цими питаннями замислюється кожен з нас. У кожного своє уявлення про прийдешній світ, через це варіацій майбутнього в уяві людей виникає мільйони. Одиниці з цих мільйонів мають можливість, бажання і талант для того, щоб описати і представити на суд інших в тій або іншій формі своє бачення далекого або не дуже.

 Одним з популярних фантастичних жанрів (у тому числі і в кіно) в ХХ столітті стала так звана “постапокаліптика”. Як не важко здогадатися, у творах такого роду описується життя людства після глобальної катастрофи. Найчастіше це або ядерна війна, або пандемія жахливого смертельного вірусу, або ще яка-небудь біда, яка швидко скорочує людське поголів’я в рази.

У кінематографі тема постапокаліптики представлена досить широко. Нам показували Землю, захоплену інопланетянами, мавпами або машинами (”Поле битви Земля”, “Планета мавп”, “Матриця”, “Термінатор”), ми були свідками боротьби жменьки живих людей проти різного роду упирів, зомбі або вампірів (“28 днів потому”, “Я легенда”, “Воїни світла”), а також спостерігали, як цілі міста або райони перетворювалися на гігантські в’язниці (“Втеча з Нью-Йорка”, “Судний день”).

 Фільм “Книга Ілая”, який нещодавно вийшов у прокат належить до ще одного напрямку, де класикою жанру і зразком для наслідування стала трилогія австралійського режисера Джорджа Міллера “Безумний Макс”. Неодмінними атрибутами таких фільмів є Земля, що перетворилася на пустелю, нечисленні люди, які залишилися в живих і намагаються якось пристосуватися до нових умов, виродки-бандити, що пересуваються переважно на старих машинах або просто візках з потужними моторами, ну і, само собою, головний герой-одинак, який за примхою долі опинився у центрі протистояння мирних людей із злодіями.

 У першому “Безумному Максі” ще не було ніякої катастрофи і пустелі, але режисер дав глядачам ясно зрозуміти, що світ котиться в прірву. Глибину цієї прірви можна побачити вже в другій частині трилогії, одній з кращих постапокаліптичних кінострічок. Саме цей фільм став джерелом натхнення та ідей для режисерів, які знімали багато подібних фільмів, серед яких “Сталева зоря” з Патріком Суейзі, “Судний день” і звичайно ж, “Водний світ” з Кевіном Костнером.

 “Водний світ” вийшов на екрани в 1995 році і вражав величезним на ті часи бюджетом в 175 млн. доларів. Якщо не враховувати піратів на скутерах, що змінили сухопутних бандитів і водну пустелю, що змінила піщану, усі закони жанру в цьому видовищному бойовику були дотримані. Тут був і самотній герой, і безжальні лиходії, і “Великий приз” заради якого власне усі кудись і пливуть. “Водний світ” навіть був номінований на Оскар, що для фільмів такого типу практично не можливо. Правда, глядач кіно не оцінив. У американському прокаті фільм не окупився - 88 млн. доларів, але у всьому світі зібрав 176 млн доларів. В цілому це було розцінено, як провал, що практично поставило хрест на кар’єрі режисера Кевіна Рейнолдса.

Кевин Костнер, який зіграв головну роль у “Водному світі” на цьому не заспокоївся. Ймовірно, йому був до душі бомжеватого виду герой, який бродить по розорених містах і величезних пустелях, і через 2 роки у світовий прокат вийшов фільм “Листоноша”, знятий вже самим Костнером. Кінострічка розповідала про людину, яка видаючи себе за співробітника неіснуючої після глобальної катастрофи поштової служби, об’єднує людей, дає відсіч жорстокому генералу і його армії і навіть відтворює американську державу.

“Книга Ілая”, що з’явилася на екранах в січні 2010 року стала свіжою ластівкою постапокаліптичного кіно. Кіно заслуговує на окрему увагу, хоч би тому, що зачіпає тему релігії. Сама наявність релігійної лінії у сюжеті відрізняє “Книгу Ілая” від інших постапокаліптичних картин. Після війни залишився всього один екземпляр Біблії, і тільки в ній залишилися потрібні слова, здатні вплинути на людей, що потроху звіріють. Тому книгу бережуть, тому на неї полюють. Про це розповідає фільм. Релігія в “Книзі Ілая” - єдиний спосіб вижити для людства. Вона відволікає від думок про фізіологічні потреби, об’єднує людей, змушує творити й віддавати. Це наймогутніша психологічна зброя, про силу якої пам’ятають тільки ті, хто жив до вибуху. І вони ж прагнуть заволодіти цією зброєю, щоб керувати суспільством. Як в інтерв’ю заявили творці фільму: “При усій можливій видовищності, в сценарії є глибокий сенс. Ми подумали, що це може бути не просто попкорн кіно, а фільм, який викличе певну реакцію”. “Книга Ілая” дійсно викликає певну реакцію. Не маючи тієї динаміки сюжету, яка властива бойовикам або вестернам, вона привертає увагу з перших секунд і не відпускає до самого кінця. Музика, гамма кольорів, в якій знято кіно, - усе підкреслює і посилює особливу постапокаліптичну атмосферу.

 Одразу вгадується схожість в деталях з “патріархами”. Тут і банди байкерів, які стріляють куди попало і гвалтують усе, що ворушиться, лиходії, навіть одяг - усе нагадує тих самих “Безумних Максів” або “Водний світ”. Постапакаліптична притча у фантастичному антуражі - так найточніше можна охрестити жанр “Книги Ілая”.

Але усе нове - добре забуте старе, а усі шедеври - добре подане старе. “Книга Ілая” звичайно не шедевр, але фільм цілісний і якісний. Напевно, в ближчому майбутньому на екрани вийдуть ще роботи подібного жанру. І вже тим більше напевно їх порівнюватимуть з “Книгою Илая”. Фільмом, який загубився на тлі гучних зимових прем’єр, але, швидше за все, відшукається з часом. Є таке внутрішнє відчуття.