Поганий лейтенант

Два лейтенанти: поганий та ще гірший

Для Голівуду, що завалює світ рімейками, сіквелами, пріквелами, байопіками та іншою гнітючою хрінотою, поява режисера рівня Вернера Херцога у амплуа рімейкера – ця подія. Для нас з вами – взагалі подія знакова. Тільки тепер нас чекає малоприємне заняття: вишукувати бліх в оригінальній стрічці Абеля Феррари 1992 р. та в «рімейку» Вернера Херцога і довго ловити себе на тому, що цей шматок старого фільму нам подобається більше ось цього шматка нового і навпаки.

Зовсім недавно, якихось 20 років тому у порожніх залах кінотеатрів торгували меблями і косметикою, а усю кіношку крутили у «відеосалонах». Ясна річ, якість «салонових» фільмокопій була на рівні плінтусу й нижче, апаратура та зал – аналогічно, добірка репертуару передбачувана (в основному порнуха та бойовики). Тепер у нас усе йде з точністю до навпаки: бойовики й порно дивляться у залах, серйозні фільми з претензією – у залах відеотек різної паскудності.

Ось так і винесла крива на DVD-показ свіжої стрічки Херцога в «сінематеці», що змусила згадати страу версію фільму, даючи оцінки обом фільмам. Слід визнати, що якість проекційної апаратури порівняно з попереднім переглядом (того разу це був «Кіборг» корейця Пак Чан-ука) зросла, але в наші дні російський диск із закадровим одноголосим дикторським читанням діалогів був доповнений українськими субтитрами. І чи то монтаж остаточного варіанту робився на колінах, чи то професіоналізму бійцям недостало, але пару разів зображення на 2-3 хвилини розсипалося пікселами по екрану. Що ж, любов до батьківщини вимагає жертв.

Сучасний кінематограф, що ще нещодавно був режисерською забавкою, на сьогодні куди більше залежить від сценарних ляпів і продюсерської сваволі. Обидві однойменні стрічки про «брудного копа», розділені сімнадцятирічним часовим проміжком, спрацював один і той самий продюсер Едвард Прессман. Обидва фільми досить жорсткі, щоб не сказати жорстокі, обидва фільми мають максимальні рейтингові обмеження (фільм Херцога R, фільм Феррари ще більш ядучий, тобто NС-17), що відсікають саму грошовиту частину глядацької аудиторії – підлітків. Обидва реалізують ту саму історію. Щоправда, свіжу версію обробив «фахівець» з кримінальної теми в ігровому кіно Вільям Фінкельстайн. І, звичайно ж, увесь фільм усім своїм тягарем лягає на плечі одного самісінького актора, який грає головну роль – роль поліцейського-потіпахи, наркомана, гравця, здирника.

У Абеля Феррари ця роль дісталася Харві Кейтелеві («Дуелянти» Рідлі Скотта, «Злочинний репортаж» Бертрана Таверньє, «Скажені пси» й «Кримінальне чтиво» Квентіна Тарантіно, «Думки сторін» Іштвана Сабо). У Херцога – Нікові Кейджу («Бійцівська рибка» і «Клуб “Коттон“» Френсіса Форда Копполи, «Пташка» Алана Паркера, «Дикі серцем» Девіда Лінча, «Покидаючи Лас-Вегас» Майкла Фіггіса).

Ідея фільму безхитрісна: дуже погана людина може бути прекрасним поліцейським. Скільки завгодно досягаючи успіху в саморуйнуванні, він виконує роль санітара, вигрібаючи нечистоти із стічних канав великого міста. Ось і виходить, що, здобувши досвіду у пороці, він примудряється якось (а іноді – з чималим успіхом) з цим самим пороком боротися.

На жаль, прекрасний режисер Херцог, потрапивши до голлівудської м’ясорубки, поліг жертвою брудних сценарно-продюсерських інтриг Прессмана і Фінкельстайна. Можна уявити, що маститий кінематографіст не бачив стрічки Феррари, але щоб Прессман не знав про картину, яку сам «штовхав» в 1992 р., – в таке повірити важко.

Стрічка Феррари має масу недоліків, і один з них – безпросвітний морок. Ви не знаєте, коли ж цей кошмар скінчиться і чи скінчиться, і лише в якийсь момент вже по завершальних кадрах картини ви розумієте: щось у цьому нелюдському копові зламалося. Десь тут у нім тріснула заведена до кінця пружина, що штовхала його на порушення закону, спонукала його знущатися з норм загальноприйнятої моралі. І якщо зараз він дорікає черниці, згвалтованій двома покидьками просто у церкві, неначе позбавляючи її права на прощення, це не означає, що через півгодини він не зламається і не пробачить злочинців сам.

Варто було Кейтелю вирватися з чіпких обіймів Тарантіно – і він тут таки утнув по повній, демонструючи чудеса своєї харизми актора із стовідсотковим негативним шармом. Його безіменний лейтенант викликає почуття відрази, настільки якісно витравлені з образу усі людські риси. Нам скільки завгодно підсовували таких ось фараонів з мізками набакир, але саме Харві Кейтель перетворив цей надуманий образ на правдоподібне чудовисько, вливши у нього неабияку дещицю чорної крові. На ньому одному тримається увесь картковий будиночок «Поганого лейтенанта» Абеля Феррари, а всі його партнери по акторському ансамблю могли бути замінені без особливого напруження і втрат. Не даремно ж актор практично не випадає з кадру протягом усього екранного часу.

Фільм Кейтеля і Феррари – це своєрідний симбіоз шоу одного актора з прекрасним опрацюванням фону, а вже що там на цьому фоні – нью-йоркські джанкі, Христос, що з’являється у наркотичному дурмані, згвалтована черниця або рядові хвойди з кокаїновою заначкою у сумочці, – все це усього лише деталі пейзажу або інтер’єру, нехай навіть живі деталі.

Інша справа Вернер Херцог. Полігши жертвою продюсерського підходу до кіновиробництва, ані сном, ані духом не відаючи про факт рімейку, чудовий режисер терпить Ніколаса Кейджа у малобюджетній картині. Терпить, немов забувши про низку гірких розчарувань, ним, Кейджем завданих, в стрічках, спрацьованих по оскароноснім «Залишаючи Лас-Вегас». І хоч за плечима у Кейджа і була роль лиходія у «Збройовому баронові», все ж негатив – явно не його амплуа.

Голівуд натиснув на Херцога усією своєю вагою, і той здався майже по усіх позиціях: прийняв сценарій з безглуздим хеппі-ендом (до нього доведеться повернутися нижче) довірився Кейджу і навіть змирився з його бажанням імпровізувати на знімальному майданчику. І після зйомок знай, нахвалював цього живчика в усіх інтерв’ю, починаючи з фестивального показу картини у Торонто.

Назва стрічки, понівечена жахливим доважком «порт приписки – Нью-Орлеан» знятим в українській і російській локалізаціях, – зайве свідоцтво того, що голос видатного режисера не цінувався від початку вище за дорадчий.

Біди херцогівської версії фільму починаються з прологу. Запальний сержант, спостерігаючи за ув’язненим, що стоїть по шию в брудній рідоті, що залила цокольний поверх в’язниці під час урагану Катрина, перед карколомним стрибком, що коштував йому здоров’я, устигає натерти глядачеві мозоля на вухах своїм ниттям з приводу шикарних шведських трусів за $55, подарованих коханкою. А далі усе йде по накатаній, тільки без спалахів релігійної несамовитості фантастично зіграних Кейтелем 17-ма роками раніше.

У новій картині усе начебто про те саме, але зовсім не так. З фільму Херцога немов вийняли стрижень, серцевину, додавши непотрібне пояснення причини, з якої поліцейський з підмоченою репутацією підсаджується на вікодин упереміш з коксом, травою і героїном, – це явно не херцогівське кіно. Тільки хованки головного героя по тарганячих норах від сутенера і крадіжка героїну з пакету з речдоками – це завоювання Фінкельстайна, що стало поразкою Херцога. Герой картини перетворюється на продажного поліцейського з людською подобою, який може, не розлучаючись з наркотичним дуром, розплутати дуже складну справу, і це єдина причина, з якої його колеги все ще відчувають до нього залишки поваги.

Герой Харві Кейтеля був позбавлений реліктів людської теплоти і вразливості, – свого роду демон у поліцейській формі, що вирвався з пекла. І лише у той момент, коли його персонаж в галюцинаторному маренні адресує Христу то потоки матірної лайки, то благання про допомогу з феноменальним: «Допоможи мені. Я такий з біса слабкий… Отче, прости мене», – він викликає співчуття. Це найсильніший епізод в усьому фільмі чимось що нагадує сцену з колодами з тайгового лісоповалу в безпросвітному абуладзівському «Каятті». Тільки дивитися цього «Лейтенанта» слід з безкомпромісним гобліновським дубляжем, а не у вбого-прилизаній піратській версії закадрового вмільця-гундоса, «поліпа всія Русі».

Щодо Кейджа, то він грає зламану людину, яка підсіла на кокаїн з вікодином лише заради тих же ігор у горбатеньку справедливість. Звичайно ж, в сцені душевної бесіди з темношкірою провізоркою в аптеці Кейдж неповторний, але 80% експресивної лексики у нас вкрали в дубляжі.

Не варто так вже сильно переживати за обділеного масштабами ролі Вела Кілмера. Після «Дежа вю» він помітно скинув вагу і добряче помолодшав, знову набув форми і навіть заразився від головного героя неслабким негативним зарядом. Подумки приміряю на Кілмера заголовну роль, закриваю очі – і хочеться відправити Кейджа на мило.

Найгнітючіше в новій стрічці – надуманий фінал. І справа не в хеппі-енді з батечком, який вилікувався від алкоголізму за програмою «Анонімних алкоголіків» і з подругою, вирваною з чіпких лап сутенера. Кредитор, навіть вбитий в мафіозній перестрілці, все одно залишається кредитором, і коли-небудь в спальню до розкошуючого героя може запросто вдертися юрба нових претендентів на старі борги. І вже зовсім незрозуміло навіщо знадобилося у фіналі тикати глядача носом у відпрацьовану в початковому епізоді схему знущання над дівкою на очах у її коханця. У старій версії та ж думка була реалізована грубіше, але чесніше, а в новому фільмі центрова сцена Кейджа з Файрузою Балк знаменує собою кульмінацію фільму і найбільшу непристойність сюжету.

Звичайно ж, «градус» нової стрічки явно слабкіший. У «Поганому лейтенантові» феррарівського розливу екранний всесвіт був майже без залишку заповнений Кейтелем. У новій стрічці замість цього відчувається гнітюча порожнеча. Можна було б виявити поблажливість до якого-небудь маловідомого європейця що дебютувало в Голівуді і з легкістю що йде на усі продюсерські хитрощі, але коли це ж робить людина, що подарувала світу «Агірре або гнів Божий», залишається тільки розвести руками.

А нам лишається чекати нового фільму Херцога “Сину мій, сину мій, що ти накоїв”, продюсером якого виступає, - мама дорога!- Девід Лінч. И, як у пісні співають, с деньгами ушла старушонка домой…

Поганий лейтенант / Bad Lieutenant: Port of Call New Orleans
Виробництво׃ Millennium Films – Saturn Films (2009)
Режисер׃ Вернер Херцог
Сценарій: Вільям Фінкельстайн (за мотивами сценарію Віктора Арго, Пола Келдерона, Абеля Феррари та Зої Лунд)
У ролях׃ Ніколас Кейдж (лейтенант Теренс Макдона), Вел Кілмер (Стів Прут), Єва Мендес (Френкі Донненфельд), Файруза Балк (Хайді), Елвін «Кзібіт» Джойнер (Великий Фейт), Том Бауер (Пет Макдона, батько Теренса), Денін Тайлер (фармацевт у аптеці), Стюарт Роум (криміналіст на місці аварії)
Оператор׃ Петер Цайтлінгер
Музика: Марк Айшем
Художник׃ Тобі Корбетт
Художник по костюмах: Джил Ньюелл
Декорації: Люк Козерн
Монтаж׃ Джо Біні
Тривалість 122 хв.
Офіційний сайт http://www.badlt.com/

Поганий лейтенант / Bad Lieutenant
Виробництво׃ Bad Lt. Productions (1992)
Режисер׃ Абель Феррара
Сценарій: Віктор Арго, Пол Келдерон, Абель Феррара та Зої Лунд
У ролях׃ Харві Кейтель (лейтенант), Віктор Арго, Пол Келдерон, Леонард Томас (поліцейські), Робін Берроуз (Еріан), Френкі Торн (черниця), Пол Хіпп (Ісус), Брайєн Макелрой, Френкі Аччаріто (діти лейтенанта)
Оператор׃ Кен Келш
Музика: Джо Делія
Художник׃ Чарльз Лагола
Художник по костюмах: Девід Северин
Декорації: Стефані Керролл
Монтаж׃ Ентоні Редмен
Тривалість 96 хв.