Аватар / Avatar

До нових берегів

Нахапавши за підсумками 1997 року за «Титанік» Оскарів немов собака бліх (цілих 11 статуеток, з них 3 у престижних категоріях), Джеймс Кемерон віщав׃ «Я – король світу!» Багато хто не вважав за потрібне побачити у цій екзальтованій заявці режисера запоруку майбутніх здобутків. А дарма!

Вже лунають голоси критиків, що проголосили випущений у прокат кемеронівський фільм «Аватар» новою точкою відліку, моментом зміни «правил гри» у світовому кінематографі. Залишимо такі рішучі оцінки історикам – ми бачимо історію, що твориться на наших очах, і не можемо описувати її відчужено тим більше – у ретроспекції. В усякому разі, авторові цих рядків нарешті вдалося побачити реальне і цілком самодостатнє досягнення тривимірної комп’ютерної анімації і успішне вживання технології «захоплення руху» (motion capture) у форматі IMAX 3D

Відкриваючи картину особистою драмою головного героя – загибеллю брата-близнюка від удару ножем вуличного злодюжки,– режисер сходу налаштовує глядачів на драматичний розвиток сюжету з великою кількістю смертей у кадрі. Тільки від самого початку відчувається недостатня мотивованість цілого ряду вчинків персонажів, що потребують пояснень і пропущеної передісторії.

Фільм попри всю безхитрісність його сюжету містить декілька відвертих посилань до глядача наших днів. По-перше, звичайно ж, екологічне, по-друге, антивоєнне, по-третє, містичне і, звичайно ж, етичне. А так у нас виходить переказ діснєївської казочки про індіанську дівчину на ім’я Покахонтас, яку розтягли у висоту до 3 метрів, пофарбували синькою та причепили хвоста.

Не подобається діснєївська казка-розмальованка – можна нагадати про реалізацію тієї ж історії у форматі ігрового фільму чудовим американським режисером Терренсом Маліком (Новий Світ, 2005) з прекрасними акторами, добре відомими нашому глядачеві: Коліном Феррелом (Джон Сміт), 14-річною Кворіанкою Кілчер що знімається в кіно з 6 років (Покахонтас), Крісченом Бейлом, Уесом Стаді (у «Аватарі» – старий вождь на’ві Ейтукан), Крістофером Пламмером, Раулем Трухільйо (головний лиходій у «Апокаліпто») й Беном Чапліним (рядовий Белл у «Тонкій червоній лінії»).

Замість звичайної напівтемряви або мороку комп’ютерного рендерингу ми отримали цілком таки фотореалістичний інопланетний світ з таким рівнем опрацювання деталей, що про якихось там Трансформерів та Термінаторів краще забути.

Інша справа – шкірні покриви пандорянських істот голі (навіть попри всю обчислювальну потужність і программерсько-малювальні навички задіяних студій цифрових чарівників створення переконливого зображення волосся, шерсті і хутра вийшло так собі – а немає там волосся, шерсті і хутра, є якась пакля намальована, та й та лише в на’ві).

Є ще декілька проблемних моментів (жвавий політ по вертикалі, наприклад, або падіння героя з урвища), коли стрімкий рух камери не дозволяє зв’язці око – зоровий нерв – мозок сприйняти об’ємний характер зображення, і воно видається пласким.

Таких фрагментів вистачає, причому у 3D версії вони просто вистрибують з екрану. Тільки все це, швидше, ловитва бліх.

І ще один недолік – цього разу в операторській роботі реалістичних сцен без CGI: Зверніть увагу на віддалені предмети під час аудиторних повчань полковника Кворітча або на показаний кілька разів у синьо-чорній темряві вирваний і кинутий на весь екран шматок обличчя Джейка. Що з глибиною різкості?

Прикро стає від контрасту реальних зйомок акторів, об’єктів і моделей, особливо крупних планів, що сильно втрачають у глибині різкості при співставленні з комп’ютерним рендерингом. Таке враження, наче хтось навмисно використовує недорогу оптику там, де треба було б дати більш чітку картинку не лише на принципово важливій фігурі. Чому предмети, віддалені на невеликі відстані, вивалюються з фокусу? їх що, телеоб’єктивом з фокусною відстанню у 1.5 метри знімали? Невже фокусуванням пожертвували для того, щоб виключити деформацію перспективи при переході на малофокусний об’єктив?

Повною протилежністю слугують інопланетні пейзажі з детальним промальовуванням місцевої флори. Для повномасштабного покадрового рендерингу не вистачало обсягів пам’яті потужних комп’ютерних кластерів – у результаті зображення доводилося програмувати пошарово, заповнюючи кадр фрагментами, щоб потім зібрати його й працювати з черговим фрагментом нового шару. Танталові муки й сізіфів труд, проте цього разу вони виправдані якістю кінцевого продукту.

Звичайно ж, фільму нарікатимуть і за дуже схематичний сценарій, і за схожість окремих сцен і навіть всієї стрижньової ідеї з відомими стрічками. Попри всі його мессиджі «Аватар» залишається утопією у дусі Руссо і Торо, але на сьогодні в картини немає конкурентів. Вигаданим героям народу на’ві хочеться вірити. Кемерон разом з акторською групою створив світ правдоподібних живих істот, обдарованих індивідуальністю, які викликають співчуття і розуміння. Це як індіанці Купера пори давно минулого дитинства.

Нам кажуть про нову точку відліку і вірогідний початок нової епохи в кінематографі. Подивимось: життя покаже. Цікаво, що нам скажуть Тім Бертон та його команда у діснєївській «Алісі» навесні?

Повернімося до сюжету. Прагматичному миру землян, ладних мчати у кріокамерах за декілька світлових років від своєї галактики заради того, щоб випатрати чергову планету, протиставлений примітивний тубільний мир на’ві, які живуть у гармонії з прирідою. І в цьому-то вигаданому середовищі, яке дуже нагадує аборигинальний світ обидвох Америк, показаний соціум перехідного періоду від матріархату до патріархального суспільства. Звичайно ж, декілька сюжетних моментів викликають нерозуміння׃ звідки у суспільстві первісних збирачів з пануючим у ньому братанням на’ві й навколишньої фауни могла виникнути обширна каста воїнів з обрядами ініціації, своєю міфологією?

І так вже сталося, що місця залягання мінералу, якому у природній формі властива надпровідність і здатність ширяти у магнітному полі, чисто випадково виявляються сконцентровані саме у місцинах мешкання на’ві та у святилищах їхньої планети.

Ветеран з числа морпіхів з паралізованими після поранення ногами, Джейк мобілізується з конкретним завданням – зануритися у світ на’ві і знайти в нім вразливі місця. Якщо не вдасться переконати впертих дикунів покинути насиджені мешкання – допомогти здолати їх в бою. За цю цілком рядову шпигунську наснагу йому обіцяна оплата коштівної операції на спинному мозку, що може повернути йому здатність рухатися без інвалідної коляски. А тим часом «аватар» Джейка, виготовлений як дистанційно керований гібрид людини та на’ві під керівництвом доктора Грейс Огастін (Сігурні Уївер) опановується на новому місці.

Випадкова зустріч з дівчиною-воїном Найтірі, дочкою вождя племені на’ві перевертає догори дригом увесь світ Джейка. Про решту розповідати в деталях не варто – на щастя фільм поки що йде на наших екранах. Ясна річ, почуття, що зароджується, перекреслить усі плани героя. Колишній шпигун пройде всі стадії переродження, від того моменту, коли він поставить собі риторичне питання: «Що ти, хай йому біс, тут робиш?» до моменту, коли почує витвережуюче: «І як воно бути у шкірі зрадника?».

Друга частина фільму, що відображає військовий похід людей, озброєних технікою 22 сторіччя проти тубільців, які мають на озброєнні всю вогневу потужність кам’яного віку, просто розчаровує. Ясна річ, паралізовані кінцівки Джейка здобудуть рухливість, але не за рахунок коштівного хірургічного втручання, а за допомогою інопланетного «духовного комутатора» (термін запозичений з антиутопії Джефа Мерфі «Корпорація “Безсмертя”» / Freejack за романом Роберта Шеклі «Immortality Inc.», 1992). Ясна річ, що космічні індіанці переможуть інопланетних ковбоїв, збожеволілих від жаги крові й зиску, і взагалі все скінчиться настільки добре, що вже зараз можна сіквел ліпити.

Щоправда, найяскравішою в картині виглядає саме робота головного антигероя, полковника Майлса Кворітча, яка дісталася Стівенові Ленгу, пам’ятному за роллю у недавнім «Джонні Д.» / Public Enemies. Майже настільки ж гарна Мішель Родрігес у ролі Труді, але ця запальна брюнетка гарна навіть в уєболівськім «Бладрейні», а не лише у «Форсажах» з «Обителлю зла».

Саундтрек картини виліпив Джеймс Хорнер. Якщо забути про написану музику Хорнером до «Імені рози», «Ворога біля воріт», «Титаніка», «Джуманджи», «Апокаліпто», «Нового світу» «Чужих», «Командо» та «Уїллоу», можна зробити висновок, що музон цілком пристойний. Якщо пригадати – стане тужливо.

То що ж таке, врешті-решт, цей кемеронівський «Аватар»? Картина з величезним не розголошуваним бюджетом (називалися цифри до півмільярда доларів), що впевнено б’є рекорди прокату і що цілком може перевершити «Титанік». Прекрасний новий світ інопланетної далечини, принесений з марень видатного режисера. Відв’язна ожила картинка, що зносить мізки у глядачів і викликає оргазм у критиків обох півкуль.

Якщо судити про змістовну і художню сторону картини, то її доречно порівняти з вже названим «Новим світом» Маліка. Повна протилежність «Аватару»: бюджет 30 млн., збори в прокаті - ледве відбили ті ж 30 млн. Повний провал. Народові не потрібні «розумні» фільми для напрягу звивин – подавай йому дурні казки з надхмарним бюджетом і шоб красиво було. Якраз з тієї обойми, в якій «Аватар». Не шедевр, але ду-у-у-уже красиво. Ми всі так хотіли саме цього. Тепер ми це побачили, і чекаємо, коли ж Кемерон просвітить нас чого треба хотіти далі. Без цього – просто ніяк…

Аватар / Avatar
Виробництво׃ 20th Century Fox – Lightstorm Entertainment (2009)
Автор сценарію та режисер׃ Джеймс Кемерон
У ролях׃ Сем Уортінгтон (Джейк Саллі), Зої Салдана (Найтірі), Сігурні Уївер (д-р Грейс Огастін), Стівен Ленг (полковник Майлз Кворітч), Мішель Родрігес (Труді Чекон), Джованні Рібізі (Паркер Селфрідж), Сі-Сі-Ейч Паундер (Моат), Уес Стаді (Ейтукан), Лаз Алонсо (Цу’тей), Джоел Мун (Норм Спелман) Діліп Рао (д-р Макс Пател)
Оператор׃ Мауро Фйоре
Худіжники׃ Рік Картер, Роберт Стормберг
Худіжники по костюмах׃ Мейс Рубео, Дебора Лінн Скот
Декорації׃ Кім Сінклер
Монтаж׃ Джеймс Кемерон, Джон Рефоа, Стівен Рівкін
Музика׃ Джеймс Хорнер
Спецеффекти׃
Візуальні ефекти׃
Тривалість 162 хв.
Офіційний сайт http://www.avatarmovie.com/